Предметно-розвиваюче середовище в ДНЗ

                                           Поняття “розвиваюче середовище” було введеноДж.Равеном 
як простір розвитку компетентності. «У такому середовищі, - за словами Дж.Равена, - люди мають можливість прагнути до цілей, які їх цікавлять, і у процесі їх досягнення розвивати свою компетентність». Розвиваюче середовище для дитини - простір дитинства – простір широких можливостей, де створені максимальні умови для розвитку та саморозвитку дитини.

                       Правильно організоване розвивальне середовище сприяє соціалізації дитини, впливає на всі аспекти її розвитку. Тому створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального предметно-ігрового середовища та забезпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей – провідний засіб реалізації завдань сучасного реформування освіти. Середовище має бути джерелом збагачення дитячої діяльності.

                     «Предметно-розвиваюче середовище» - це система матеріальних об'єктів і засобів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст розвитку її духовного і фізичного стану відповідно до вимог основної загальноосвітньої програми дошкільної освіти; це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розвиток дітей; це система матеріальних об'єктів їхньої діяльності.

                     Одна з основних умов створення в дошкільних навчальних закладах будь-якого типу розвивального довкілля для дітей дошкільного віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і дітьми. Це означає, що:

·         пріоритетною метою виховання є формування гармонійної і всебічно розвиненої особистості;

·         завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини, у задоволенні її природних нахилів і потреб;

·         дорослий у своїй педагогічній діяльності керується положенням: "Не поруч, не над, а разом".

                Організація розвивального середовища для дітей дошкільного віку має свою специфіку, зумовлену насамперед особливостями психології та фізіології дітей.

Організація розвивального простору  в ДНЗ

як  чинника формування повноцінної життєтворчої особистості дитини

(за Базовим компонентом дошкільної освіти)

Найдоступніше для швидкого  створення середовища, що багатьма педагогами розглядається як вирішальне, – це предметно-ігрове середовище. Окремі педагоги намагаються наповнити дитячий простір багатьма розкішними предметами, дорогою технікою, розумними книгами (менше), щонайкращими іграшками та навчальними матеріалами. Зауважуємо, що таке середовище замість розвивального потенціалу може набути статичності. Щоб того не сталося, візьмімо до уваги такі умови:

·        наповнення обширу такими предметами, з якими дитина постійно чи часто контактувала;

·        долучення дітей до виготовлення речей, які несуть практичне, функціональне, естетичне навантаження. Справа не в ціні та кількості, а в розвитку вміння дитини підходити до нового з уже здобутим досвідом, а що найцікавіше – із бажанням докласти до створення речей свого розуму і рук, у чому проявляється  життєва творчість особистості.

Природне середовище – те, що є від природи. У цій сфери є точки стику з Я САМ. Природа дитини – теж природа. Вже не перший рік фізіологи, медики, психологи відмічають тривожні симптоми результатів передчасного навчання дітей-п’ятирічок, штучної підготовки дітей до школи, оскільки багато дорослих намагаються прискорити навчання дітей читання, письма, математики. Не всі діти, яким виповнилося 5 років, готові до таких навантажень і перевантажень.

Дитина здатна утворювати такі дивні, незвичні і нетипові взаємозв’язки між предметами, подіями, що уява дорослої людини на таку сміливість і прямоту не наважиться. А уява, як і емоції, виникає із соціального досвіду. Не витрачаймо цей унікальний життєвий період марно чи для реалізації інших завдань! Вороття не буде. Природа дала, а нам треба цей дарунок з користю використати для формування повноцінної життєтворчої особистості дитини. Задля створення розвивального природного середовища орієнтуймося на:

-         забезпечення таких умов, які б гарантували нормальну діяльність ЦНС, усіх органів і систем

-         організацію різних видів дитячої діяльності, у яких поєднується мовлення з активними діями;

-         забезпечення спілкування з такими об’єктами і явищами природи, які б через емоції поповнювали уявлення дитини про цілісність світобудови. Здивуй мене, щоб я заговорив.

     Соціальне середовище будується на основі численних контактів дитини з собі подібними. Щоб це відбувалося повсякчас, моделюймо педагогічні ситуації задля комунікативної компетентності, забезпечуючи:

·        створення умов для стимулювання спілкування дітей у різних видах діяльності;

·        насичення життєдіяльності дітей ситуаціями, у яких діти легко вступають у контакт;

·        відкриття дитині не лише інформаційного, а й емоційного змісту спілкування (про що «говорять» міміка, жести, поза, рухи);

·        варіювання способів контактів із друзями, байдужими і неприязними

·        варіювання висловлювань відповідно до завбачуваного результату

       Вкрай важливим є фактор оволодіння дитиною першою мовою: рідною чи чужою. Варто виокремити як винятковий педагогічний фактор  мовлення вихователя.

       Обов’язком вихователя є довіра до того, що дитина вміє, віра у її вікові та індивідуальні можливості. Саме час знову згадати Олександра Запорожця, який вивів теорію дошкільної педагогіки: збагачення розвитку дитини за рахунок оптимального використання специфічно дитячих видів діяльності. Сьогодні на практиці можемо спостерігати полярні речі:

·        З одного боку – надмірна опіка дорослого. Нерідко батьки чи педагог вимагають наслідування, підказують, дають зразки, очікують репродуктивної діяльності. До речі, за неї хвалять, її оцінюють особливо високо, не так, як творчу, самобутню. Наприклад, вихователь сам роздає атрибути, збирає обладнання, пропонує способи дії, ініціює тематику чи форму ігрової діяльності, а батьки часто підміняють дітей у побутовій діяльності, очікують наслідування. Це омежує самостійність і творчість дитини.

·        З іншого боку – спроби штучної акселерації, тобто прискорення розвитку дошкільників, намагання дорослих виховувати в них психічні якості,  характерні для більш пізніх етапів розвитку, зокрема, для шкільного дитинства. На противагу таким спробам організації життєдіяльності Олександр Запорожець висунув ідею розширення і поглиблення тих сторін розвитку, які є специфічними саме для дошкільного віку. Головне для дитини – це володіння діями, а не володіння предметами. Дитина пізнає світ не з його споглядання, а з практичної дії, з розв‘язання дитиною практичних завдань. А найпоширеніші звертання до дітей такі: Ось я тобі показую…, Я тобі вже кілька разів казала…, Дивися сюди, не крутися…, Подивіться, як я буду робити… У такий спосіб пізнання світу спотворюється або обмежується. І ще: традиційно об’єднання дошкільників у окрему групу створює соціальну сукупність за ознакою паспортного віку. Саме тут індивідуальні особливості враховуються недостатньо, епізодично.

Основою становлення особистості дитини є:

— формування позитивного і дружнього ставлення до навколишнього світу;

— розвиток самостійності та формування навичок взаємодії з іншими людьми;

—   виховання почуття національної належності;

—виховання толерантності у ставленні до різних людей (різного віку, хворих, інвалідів), різних етнічних, релігійних і соціальних угруповань.

       Дорослих тішить, коли дитина довго сидить на одному місці та з примусу займається нецікавою чи малоцікавою для неї діяльність. Це нібито так виховується воля, посидючість перед школою. А для успішного навчання треба не стільки непорушно і довго сидіти, скільки вміти швидко сполучати нове враження, емоції, знання з тими, що вже є. Цінною для старшого дошкільника є радість новизни, відкриття, самостійного пошуку, формулювання самостійних умовиводів. Доцільно розглядати дошкільника як суб’єкт самосвідомості. До речі, під час тривалого статичного напруження

n  сповільнюється кровопостачання мозку

n  погіршується обмін речовин

n  підвищується артеріальний тиск

n  порушується дихання

n   з'являються застійні явища у м’язах

n  спостерігається втома

n  знижується розумова працездатність  

         Авторитетний римлянин Тит Макцій Плавт стверджував: «Не всякий вік підходить для шкільного навчання». Продовження дитинства - найвеличніший здобуток людської цивілізації. Так вважав і дитячий психолог Олександр Запорожець. Звідси і його думка про те, що шкільне навчання у тому його образі, що домінує й досі, не варто розпочинати із 6-річного віку. Будемо відверті, не 100% - відсотково родини і цього року зголосилися віддати дитину до першого класу в 6 років.

          Розвивальність середовища власного Я забезпечується:

n  створенням ситуації індивідуального темпу розвитку;

n  організацією спілкування дітей у цікавих дітям видах діяльності

n  створенням умов для розвитку індивідуальних інтересів і здібностей,

n  стимулюванням вільного вибору, підтримкою і схваленням самостійної поведінки,

n  прагненням зрозуміти те, чого прагне дитина, чому вона так поводиться.

   Щодо батьків. Чи кожна родина забезпечує своїй дитині гармонійний розвиток, не позбавляючи її права на особисте життя, підтримуючи в ній щастя дитинства? Ця проблема набула масштабів суспільства. Це дорослі своїми виховними діями мають прилаштовуватися до інтересу дитини, до історії її розвитку, проте аж ніяк не втручатися в його перебіг, коректуючи під планку своїх уявлень. 

       Отже, декларуючи цінність та неповторність кожної особистості, обираймо також індивідуальні підходи до неї, приглядаймося до її темпу, ритму розвитку та шукаймо такі форми і способи організації простору, які були б розвивальними, а не   гальмівними.